Днями екоактивісти міста Ірпінь на Київщині, прибиравши місцевий ліс біля вулиці Давидчука в бік ЖК “Грін Ярд”, зібрали там 283 мішки сміття. Про це на своїй сторінці у фейсбуці повідомила жителька міста Людмила Першин.

“Ми наповнили сміттям 283 мішки (!!!). А ще, окремо, було зібрано цілу купу іншого крупногабаритного непотрібу, який не поміщався в мішки, збирали його на купу. 233 мішки зібрала наша еко-команда, а 50 мішків зібрали мешканці ЖК “Грін Ярд”, які вийшли на прибирання лісу”, – зазначила пані Людмила.

Вона розповіла, що всі дуже виснажилися, бо працювали багато й активно: “Ми поспішали, бо о 15-й годині повинна була приїхати машина, щоб вивезти сміття, а також – в цей час обіцяли, що розпочнеться дощ. З усіх локацій, де збирали сміття, потрібно було всі мішки звести/знести в єдину локацію – до вулиці Давидчука. Хтось тягнув мішки по землі, хтось носив мішки на плечах, хтось перевозив на тачці. Ми працювали, поспішали, дивилася на годинник і розуміли, що не встигаємо зібрати всі мішки в єдину купу до 15:00. Тягаємо мішки, возимо, носимо, а їм немає кінця. І тут сталася ситуація, коли Всесвіт нам знову допоміг. Хлопець Антон і я погрузили на тачку чотири мішки, веземо їх і розуміємо, що вдвох не можемо впоратися з тачкою, яка має одне колесо, її заносить, хилить то в один, то в інший бік, колесо постійно тормозить та заривається в пісок. Проїхали півшляху й зрозуміли, що – все, нам не вистачає сил пхати далі тачку, а в цей момент, як на зло, ззаду їде машина і нам потрібно уступити дорогу. А ми стоїмо й не можемо зрушити з місця – ні в ліво, ні вправо, бо сил майже немає, ледве вдвох тримали тачку, щоб не втратити рівновагу. І тут, – один мішок падає…а у нас прямо за спинами – машина. Авто зупиняється, відкриваються двері, виходить водій і каже:”Давайте я допоможу підняти мішок.” Я оглядаюся, дивлюся, а у чоловіка є здоровий причеп за автомобілем. І саме головне – причеп пустий! Кажу йому: “Допоможіть, будь ласка, нам перевезти мішки з однієї локації в іншу, бо у нас мало часу, а сил вже немає”. Чоловік запитав – звідки й куди, і, о чудо, погодився. За дві ходки – зробив нам великий шмат роботи. Олександре, не знаю, чи Ви прочитаєте цей допис. Скоріш за все – ні. Ви навіть не уявляєте, як Ви сьогодні нас виручили та допомогли! Ми Вам безмежно вдячні і вслід ми всі гуртом послали Вам багато позитивних побажань і посмішок. Спасибі Вам”.